UA-93774838-1

середа, 25 січня 2017 р.

Новорічна мандрівка Покутсько-Буковинськими Карпатами. Частина 1

ранок в Завоєли Проводити новорічні свята у горах давно стало для мене традицією. Раніше це були поїздки до Криму, а тепер це мандрівки Карпатами, але з зимовою погодою на знаменних хребтах Чорногора та Свидовець мені два роки не щастило. Бувало всяке - і шквальні вітри, і завірюхи, і повна відсутність видимості, і страшні морози... Інколи можна було сказати:
 - Дякую, Боже, що ми вижили. 
 Тож цього року я вирішила перенести похід на меншу висоту над рівнем моря і урізноманітнити відкриті краєвиди затишністю лісу. Та не все так сталося як гадалося, але про це згодом.
 Вибір пав на Покутські гори. Нитка маршруту виглядала так: старт у Космачі, далі - хр. Прелука - г. Грегіт - пол. Крами - г. Мунчелик - г. Пожератул - г. Лисина Космацька - г. Ледоскул - г. Штевйора - г. Стеришора - г. Маковиця - г. Каратул - г. Рокита-Мала - пол. Скарбівка - г. Петраш,  а далі спуск у Яремче або Дору. Дати походу 02.01-07.01
Квитки на поїзд куплені, маршрут сплановано, а рюкзаки зібрано - тож рушаймо!

День перший
(02.01.2017)

 Oб одинадцятій годині ранку наш поїзд Харків-Чернівці прибув до Коломиї. Без проблем добираємось до автостанції, де сідаємо на  рейсовий автобус до Космача. Можна легко уявити стан дороги, якщо зауважити, що 44 кілометри ми подолали за 1,5 години. Космач зустрічає нас ясною погодою, морозцем та потужним вітром. На зупинці готуємось до старту  - налаштовуємо трекінгові палки, вмикаємо GPS та вдягаємо ноу-хау цього походу - бахіли. Пошити їх примусила нужденність - старі зимові трекінгові чоботи вже поганенько тримають вологу, а ходити шість днів з вологими ногами взимку - це не для нас. Приблизно о п'ятнадцятій годині рушаємо у напрямку цвинтаря - саме там починається дорога, яка виводить на хребет Прелука. Цей варіант підходу до гори Грегіт дає можливість якнайшвидше покинути межі цивілізації і зануритись у дике середовище Карпат.

вечір у Космачі

 Оминувши вершинку Ломи, спускаємось до джерела позначеного на карті. Воно не замерзло, але Сашку чимось не сподобалась вода. Тож вирішуємо, що наберемо її у наступному джерелі за Лозовиною. На жаль його ми не знайшли, а через те що почало сутеніти, вирішили шукати місце для ночівлі. Прихисток на цю ніч ми знайшли біля маленької стайні край лісу. Натопивши снігу, ми зварили кашу і смачно повечерявши, об 19-й годині лягли спати. Заснула я одразу, бо до цього майже цілу ніч не спала.

День другий
(03.01.2017)

 Погода зранку мінлива. Такою вона залишилась впродовж усього дня.

ранок у Завоєли

дорога на хребет Прелука

 Так як газу у нас впритул, вирішуємо сніг натопити тільки на сніданок. Чай у термосі ми заваримо на обідньому привалі, набравши води по дорозі.   
 Проминувши останнє людське житло, починаємо підйом на хребет Прелука.

позаду Завоєли

на хребті Прелука

 Йдеться легко, бо місцеві розкрадачі лісу добре протоптали стежки, а місцями накатали справжні траншеї стовбурами розкрадених смерек.  Виходимо до колиби під вершиною 1188 і набираємо воду. Вище полонини стоїть капличка та чудова альтанка, де ми обідаємо та заварюємо чай у термосі.

колиба на полонині Прелука

стежка на хребті Прелука

 Так легко йти по тропленому, тільки в декількох місцях доводиться виконати кілька акробатичних елементів - десь підлізти під повалений  стовбур, а десь перелізти через нього. Акробат з мене не дуже, тож під одним із дерев я застрягла, але Сашку вдається мене пропхати, а потім і самому пролізти. Але наше протроплене щастя триває недовго. Стежка перед підйомом на Грегіт звертає у бік хребта Рижі. Тож далі нам треба самим прокладати собі шлях. Кілька кроків у бік підйому і я вже провалююсь по середину стегна - саме час вдягти снігоступи. З ними справа пішла краще, і ми швидко долаємо маленький підйом на сідловину. Там вирішуємо не підніматися на г. Грегіт, а піти траверсом на полонину Крами. Початок стежки добре видно, та і далі її складно загубити. Тож швидко пробігаємо кілометровий траверс і опиняємось біля джерела, яке, на жаль, повністю замерзло. Видно, що нещодавно якийсь турист  марно намагався пробитися до води. Ми теж робимо таку спробу, але даремно. Доведеться і сьогодні топити сніг. Виходимо на полонину, де гуляє потужний вітер. Сонце майже сіло. У останніх променях сьогоднішнього дня намагаюсь вгледітися у краєвиди . Десь там, на обрії, під пухкою ковдрою з хмар видніється Чорногора.

вечір на полонині Крами

Шкода, що ми трохи забарилися - якби на півгодини раніше тут бути. Роблю кілька фото і йду на оглядини стайні. Це двокімнатна курна будова. У багатті ще жевріє кілька жаринок від незагашеної ватри вчорашніх постояльців. Для ночівлі обираємо дальню кімнату - вона більш затишна.

День третій
(04.01.2017)

Не вітер — буря!
Трощить, ламає, з землі вириває…
Павло Тичина

 Щогодини вітер дужчав. Прориваючись крізь численні шпарини стайні, він утворював страшні завивання і задував у кімнату сніг. На ранок кімната з вогнищем була рівномірно вкрита сантиметровим шаром снігу. Нашій кімнаті пощастило більше - снігу понадувало лише по кутках. Поснідавши і зібрав рюкзаки, виходимо.

колиба на полонині Крами

 Біля колиби вітер сильний, але порівняно з тим який вище на полонині - це легкий бриз. Відійшовши на п'ятдесят метрів від стайні, я розумію, що день буде не з легких. Вітер збиває мене з ніг, у прямому сенсі цього слова, і лежачі на снігу я жалісно дивлюсь на Сашка:
- Може ми нікуди сьогодні не підемо? 
- Нічого, прорвемося! -каже Сашко.
- Я сильна, я зможу! - кажу це собі, піднімаюсь і, долаючи вітер, добираюсь до узлісся. Тут відносно затишно, можна перепочити і зробити фото. 

негода на полонині Крами

На жаль фото ніяк не передає сили вітру. Далі майже півтора кілометри йдемо лісом. У моїх планах був підйом на вершинку Ротило, але, зважаючи на погоду, про це не має мови. Виходимо на полонину Ротул. На не захищеному деревами просторі вітер знов намагається збити нас з ніг, але марно. Трохи перепочиваємо у прихистку стайні, вірніше того, що від неї залишилось. Старенька хатка, невеличка за розміром, вже давно стоїть без дверей, у даху великі діри... Вже не дасть вона прихисток подорожньому, та й самій їй не довго лишилось стояти. З сумом ідемо у бік джерела.
- Ура! Воно не замерзло!!!  

колиба на полонині Ротило

 Набравши води, рушаймо далі. За планом у нас полонина Мунчелик. Але дорога до неї обіцяє бути важкою - суцільний відкритий простір та вирубки. Лише маленька ділянка лісу між вирубками зможе нас прихистити. Хмари потроху починає розтягувати, і все частіше визирає сонечко. Це придає нам сил, і ми потроху йдемо далі. Пухкий сніг під ногами не хоче нас тримати, і, не зважаючи на снігоступи, ми подекуди провалюємось по коліно. Проте на полонині Версалем вітром здуло майже увесь сніг.


зимова полонина Версалем

вітер на полонині Версалем

вирубка біля Версалем

сніг у лісі між Версалем і Мунчели

ліс між Версалем і Мунчели

 На вирубках суцільний жах - замети по пояс. Уволю наборсавшись у снігу, вийшли на полонину Мунчелик.

полонина Мунчели

 Саме тут почалося найцікавіше. Перші метрів п'ятдесят вітер був як і на всіх сьогоднішніх полонинах, а далі ми потрапили у аеродинамічну трубу. Потужний нескінчений порив вітру збивав з ніг.  Спочатку я намагаюсь швидше добігти до колиби, але, збита кілька разів вітром, змінюю тактику: переношу всю вагу тіла на одну трекінгову палку, а іншою намагаюсь відштовхуватись від купин. Схил повністю вкритий льодовою кіркою, на щастя кішки на снігоступах добре тримають. Отак, поволі перебираючи ногами , напівлежачі, я потроху наближаюсь до омріяної колиби. Це були найтяжчі двісті метрів у моєму житті. Тільки на ґанку я змогла, перепочиваючи, спостерігати за Сашком, який ще долав це пекло. Неймовірне видовище, коли поривом вітру легко збиває з ніг і гупає об землю чоловіка, який разом зі спорядженням важить понад сто кілограмів. Та ось і Сашку вдається добратися до прихистка стайні. Віддихавшись, з повними штанями вражень, заходимо у середину - така сама курна хата як і на полонині Крами. Перша кімната засипана снігом. Йдемо далі. Дальня кімната хоч і трошки засніжена, але виглядає дуже затишно. Вичищаємо сніг, трохи прибираємо і сідаймо обідати. За обідом думаємо що робити далі. Наче ставати на ніч ще рано і можна було б спробувати пробитися на наступну полонину, де теж є колиба, але ще раз опинитися у аеродинамічній трубі нікому з нас не хочеться. Вирішуємо лишитися за умови наявності води.
 Якби нас це не лякало, але у пошуках джерела треба виходити назовні. Зібравшись з духом спускаємось до місця, де на мапі позначена вода. Поблукавши трохи вздовж краю лісу знаходимо джерело, але воно не облаштоване і повністю замерзле.  Намагаємось дістатись до води і мені щастить випадково пробити снігоступом гарний витік. Сьогодні у нас буде вода! Маючи воду і затишок стайні, вирішуємо далі сьогодні не йти. 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментувати