UA-93774838-1

понеділок, 3 квітня 2017 р.

50 відтінків сірого - прогулянка по Салтівці.

Пам'ятник Ломоносову у Харкові Трошки депресивний пост про недільну прогулянку по Салтівці. Більшість мешканців пострадянських країн живе саме в таких безбарвних спальних районах, і я не виключення.

 Ця прогулянка стала спонтанною - їхати за місто було вже пізно, а провести неділю вдома на дивані не хотілось. Маршрут запропонував Сашко - цією дорогою він їздить велосипедом на роботу, а я давно не гуляла цими стежками. Неділя, по обіді, погода не обіцяє гарних світлин - сіре небо над головою, сіра, лиш подекуди вкрита зеленню трави земля і сірі стовбури дерев.
Починаємо прогулянку від Харківського палацу дитячої та юнацької творчості. Усе своє шкільне дитинство я очікувала на його відкриття, але даремно. Запланований у далекому 1977 році офіційно він відкрився лише 21 серпня 1993 року. Палац розташовано на території парку "Перемога", а колись тут були колективні сади.  Парк, закладений у 1985 році на честь 40-річчя з Дня Перемоги. Занедбаний та безбарвний - більшість дерев з самого початку не прижилася, а за останні кілька років значну частину дерев вирубано під футбольні поля, церкву та перенесені у 2011-році з колишнього парку Горького атракціони.

ХАРКІВСЬКИЙ ПАЛАЦ ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ

 Перед будівлею будинку творчості у січні 2002 року було встановлено пам'ятник видатному російському науковцю Михайлові Ломоносову, скульптора Олександра Табатчикова. Бронзова скульптура була відлита ще у 1988 році, але пролежала на складах заводу ЗБК-13 майже чотирнадцять років. Офіційно встановлення комунальними службами вже готового пам'ятника коштувало шалену суму - 120 тисяч гривень, тодішній еквівалент 22 500 доларів.

пам'ятник загиблим мешканцям Московського району

 На початку центральної алеї у січні 2006 року було відкрито пам'ятник загиблим під час Другої світової війни, катастрофи у Чорнобилі та війни в Афганістані мешканцям Московського району. Скульптор С. А. Гурбанов.

фонтан у парку "Перемога"

 За пам'ятником приховався невеличкий фонтан, який влітку завжди працює. Ідемо центральною алеєю та роздивляємось атракціони - старі, зібрані ще за радянські часи, вони можуть вразити тільки зовсім невибагливу дитину. Ціни чималі 25 - 35 гривень з людини. У кожного атракціону свій власний музичний супровід - десь грають дитячі пісеньки, а десь поп музика вісімдесятих, гучність якої змушує нас мимоволі пришвидшити крок і як найшвидше проминути зону атракціонів.

старі атракціони у парку Перемоги

атракціони у парку

типові мешканці Салтівки
Типові представники сучасної Салтівської культури

 У південній частині парку є ще один довгобуд - храм Блаженної Матрони. Будують його з 2006 року. Зараз вже збудовано три поверхи, начебто, церковноприходської школи.

храм Блаженної Матрони

хлібозавод Салтівський

 З західної частини парку видніються труби хлібозаводу Салтівський. Ще на початку двотисячних тут випікали неймовірно смачний хліб, як зараз пам'ятаю їх шедевр -  хлібець "родзинка" - чорний, солодовий, ніздрюватий і неймовірно запашний він так смакував із кавою. Зараз, на жаль, якість хлібу погана.

Салтівська радіовежа
Салтівська радіовежа побудована у 1967 р.
 Полишаємо парк позаду і заходимо на територію Старої Салтівки. Після занедбаного парку охайні дворики старих п'ятиповерхівок здаються особливо затишними. У одному з дворів за старим голуб'ятником бачимо дитячий майданчик, де влаштовуємо невелику розминку на рукоходах.

тихі салтівські подвір'я

 Закінчивши фізичні вправи йдемо далі Балканською, Краснодарською, а потім вулицею Красна Поляна в бік річки Немишлі. Кількість величезних будинків за триметровими парканами вражає. Схоже, що за декілька років цей приватний сектор перетвориться на район елітних забудов і це не дивно, бо з будинків, розташованих на схилі, відкривається чудовий краєвид.

Вулиця Балканська
Вулиця Балканська
 Річка Немишля - це невеликий потічок відкритої води. Переходимо річку через місток і ідемо далі приватним сектором.

річка Немишля

місток через річку Немишля

 Невдовзі доходимо до спорткомплексу "Кондиціонер" - в останнє я тут була у далекі дев'яності, коли у третьому класі ходила сюди у басейн. Тут зупинився час - відчуваєш себе знов у дев'яностих - занедбана будівля, відсутність яскравої реклами - повна протилежність сучасним спортивним центрам.

Спорткомплекс "Кондиціонер"
Спорткомплекс "Кондиціонер" зданий в експлуатацію у 1976 році та з тих пір нічого не змінилось.

вхід на територію спорткомплексу "Кондиціонер"

територія спорткомплексу "Кондиціонер"

 Прилегла територія також закинута, схоже що тут повинен був бути стадіон, але наразі це велика галявина деінде поросла чагарником. Річка без назви, що протікає цим "парком" і впадає у Немишлю більше схожа на смітник.

річка на території спорткомплексу "Кондиціонер"

  Вулицею Немишлянською виходимо до Комунального мосту. Загальна довжина мосту один кілометр. Побудований у 1972-1975 роках Комунальний міст проходить над річкою, залізничною колією та трасою.

Комунальний міст
Комунальний міст
 Під мостом розташовано облаштоване джерело біля якого завжди стоїть черга, хоча я дуже сумніваюсь у якості цієї води.

джерело під Комунальним мостом

 На цьому наша невеличка прогулянка скінчилась, нам лишилось тільки дочекатися тролейбуса, який довезе нас додому.

GPS трек маршруту.



Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментувати