Ужгород: у пошуках ранкової кави.

 Чи можна пізнати місто з тисячолітньою історією маючи у нагоді лише декілька годин між потягами? Я спробувала відвідати найпопулярніші музеї та побачити максимум цікавинок столиці Закарпаття. Тож сьогодні ділюся своїми враженнями про це місто з вами.
 Ранок останнього дня квітня видався холодним, зимне та вогке повітря охолоджує зсередини при кожному подиху. У спробах зігрітися марно кутаюсь у мембранну куртку та поспішаю до камер схову залізничного вокзалу. Друга ніч поспіль проведена у потязі не лишила жодних сил, єдине бажання - якнайшвидше випити філіжанку густої запашної кави. На щастя сьогодні я не деінде, а в одній зі столиць кавового мистецтва України - Ужгороді. Так сталося, що мені досі не випадала нагода тут побувати, але сьогодні я маю майже десять годин для знайомства з цим містом. Компанію у цій мандрівці мені традиційно склав Олександр. Знайомство з Ужгородом для нас починається з будівлі вокзалу - ошатна, нещодавно відреставрована, як ззовні так і з середини, будівля радо вітає гостей міста. Не гаючи часу, направляємося до центра міста. Звичайно у місті є громадський транспорт, але до центра недалеко і ми йдемо пішки. Невдовзі доходимо до мосту через річку Уж, вже завтра ми будемо у її витоків, а сьогодні милуємось кам'янистим річищем.

 На вулицях порожньо. Зрідка зустрічаємо невеличкі групи туристів, які, попри ранній час та похмуру погоду, вийшли на фотополювання. Нарядні подвір'я городян на вулиці Ольбрахта нагадують ботанічні сади у мініатюрі - магнолії та гліцинії тут не екзотика. До речі, ужгородський ботанічний сад розташовано саме на цій вулиці, але нам не судилося його відвідати, бо він вихідний у суботу та неділю.

 Наприкінці вулиці знаходимо першу кав'ярню і поспішаємо до неї - "Зачинено" повідомляє нам вивіска на дверях, хоча за часом вже повинні працювати, але нічого не поробиш - ідемо далі вивчати місто. Вузенькою вуличкою зі східцями виходимо до Ужгородського замку. Відомий ще з дев'ятого сторіччя нині замок  використовується як приміщення Краєзнавчого музею.

 Територія замку відкрита для відвідувачів з 9:00, а краєзнавчий музей працює з 10-ї. Вхід коштує 35 гривень (станом на 30 квітня 2017). Раджу приходити під відкриття, бо місце неймовірно популярне і вдень вщент заповнюється туристами. Поруч із замком розташовано Музей народної архітектури та побуту - міні версія київського скансену в Пирогово та львівського Шевченківського гаю. Ми прийшли зарано - на годиннику лише на початок десятої, тож вирішуємо, що поки дощ не падає, ми підемо гуляти містом, а у разі обіцяної синоптиками зливи повернемося у музей.
 Вулицею Капітульною, найстарішою у місті, виходимо до Ужгородського греко-католицького Кафедрального Хресто-воздвиженського собору. Біля собору немає де пройти - все заставлено припаркованими автівками парафіян. З майданчика перед собором відкривається мальовничий краєвид на вулицю Духновича.

       

Після літургії.

 Але гарним краєвидом не наїсися, тож ми продовжуємо шукати відчинену кав'ярню, і знов нам не щастить - усі кав'ярні, що трапляються на шляху, зачинені. Складається враження, що їх графіки роботи, які висять при вході,  мають суто декоративну функцію. Врешті знаходимо вже відкриту ресторацію майже на вулиці Карзо! Випивши еспресо і поласувавши смачними налисниками ідемо на головну туристичну вулицю Ужгорода - Корзо, що в перекладі з італійської означає "вулиця де прогулюються" - назва повністю відповідає дійсності - хоч ще і ранній час, вулиця потроху заповнюється туристами. Я рідко буваю вражена шумом головних вулиць туристичних міст і Ужгород не стає виключенням,  мені набагато більше імпонує затишок вулиці Ольбрахта, або затінок липової алеї ніж це сповнене туристів гульбище. Навіть на Корзо ми спостерігаємо дивну картину - туристи заходять у кав'ярню, яка за часом повинна бути відкрита, а їх звідти виганяють - "Ще не працюємо!" - дуже дивно, особливо як на туристичне місто. Вулиця Корзо бере свій початок від набережної Незалежності. Найдовша у Європі липова алея вздовж набережної була засаджена чеськими ботаніками ще у 1928 році й хоча липи ще не квітнуть прогулянка під тінистими кронами налаштовує на спокій, до речі на протилежному березі річки знаходиться каштанова алея.

 Дійшовши алеєю до мосту Томаша Масарика (перший президент Чехословаччини) звертаємо у сквер названий на честь цього діяча. А вже з перехрестя вулиць Боженка та Менделєєва відкривається вид на будівлю Закарпатської ОДА. Споруда у стилі конструктивізму була побудована у 1936 році за проектом відомого чеського архітектора Крупки.

 Минаючи ОДА виходимо на вулицю Довженка, яка відома великою кількістю сакур. Ми трохи не встигли на цвітіння і цвіт вже опадає, але пелюстки ніжного рожевого квіту на бруківці вулиць - це теж дуже красиво.

       

 На перетині вулиці Довженка та Жупанської площі розташовано симпатичний альпінарій, на жаль дощ позбавляє можливості посидіти у цьому чудовому сквері. Одразу за сквером розташовано Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая. Ще раз проходимо вулицею Карзо, на якій значно побільшало туристів, і, минувши ясен Масарика, опиняємось біля пішохідного мосту, який з'єднує Старе та Нове місто. У давнину за перехід цим мостом збирали мито, ми ж переходимо його зовсім безкоштовно та опиняємось у Новому місті - наймолодшій та найбільшій частині міста.

Пішохідний міст і вид на Нове місто.

Вид з мосту на синагогу.

 Біля мосту, не боячись дощу, розкладають свій крам торговці сувенірами, а ми поспішаємо сховатися від холодних дощових крапель під кронами дерев у сквері на площі Петефі Шандора - відомого угорського поета та революціонера. З давніх часів і до 1905 року на місці цього скверу стояв заїжджий двір з корчмою. Саме тут, у далекому 1847 році, поет зупинився на нічліг й так описав свої враження від Ужгорода - "А втім Ужгород надзвичайно погане місто. Брудне й неохайне. Якраз таке, як п'яна людина, котра впала в калюжу й тепер брудна, хитаючись, іде додому." Попри такий невтішний відгук у 1990 році містяни встановили бронзовий пам'ятник цьому всесвітньо відомому поету.

 Прогулюючись сквером помічаємо на одній з бокових вулиць супермаркет Сільпо - це перший продуктовий магазин який ми сьогодні трафили! Не гаючи часу, йдемо вивчати асортимент відділу кулінарії, але, на жаль, нас чекають порожні прилавки - ані кулінарії, ані випічки ще немає, доводиться вдовольнитися вчорашніми пиріжками. Трохи підкріпившись, і бачачи що дощ тільки посилився, повертаємось до замку - прийшла черга відвідати краєзнавчий музей.

 Територія замку, відкрита для туристів, невеличка, а через велику кількість відвідувачів здається зовсім маленькою. Можна подивитися макет замку, який стоїть одразу при вході, руїни церкви святого Юрія, скульптури Геракла, Гермеса та Туркула, цікаво, що кожен гід вважає своїм обов'язком розповісти власну легенду пов'язану з Туркулом. З кам'яних стін відкривається чудовий краєвид на місто і на деякі експонати музею народної архітектури.

 Експозиція музею вражає своєю різноманітністю - тваринний та рослинний світ, народний одяг та музичні інструменти, історія міста та видатні містяни,  зброя та цікава колекція грубок. Нам знадобились понад дві години на вивчення експонатів. На превеликий жаль немає схеми музею і важко зрозуміти чи не проґавив ти якусь цікаву експозицію у прихованій кімнаті за рогом. Декілька разів стрічаємо відвідувачів, які вийшовши з оглянутої зали, довго не можуть зорієнтуватися і зрозуміти де ж продовження огляду. Чомусь не всі експозиції були відчинені, а деякі, я певна, ми таки проґавили.

    

 Кожен шанувальник кави оцінить молоду експозицію - "Кава на жорнах століть".

 Поки ми гуляли музеєм дощ скінчився і ми переходимо до розташованого поруч Музею народної архітектури та побуту. Ужгородський скансен значно поступається територією київському та львівському музеям, але не менш цікавий та красивий.

 За годину, оглянувши всі експонати, прямуємо на дозаправку кавою і зупиняємо вибір на першій кав'ярні, що нам трапляється на шляху. Традиційне для центральних кав'ярень Ужгороду російськомовне обслуговування, найгірша піца у моєму житті та філіжанка посередньої кави  й ось ми вже на шляху до супермаркету Сільпо, де робимо останні закупи перед тижневим походом - вже за годину ми будемо їхати електричкою до початку нашого походу - платформи Ужок...

Наш GPS трек

Корисні посилання:
Музей народної архітектури та побуту
(сайт музею не працює, тому ділюся інформацією з рекламної листівки музею)
музей працює:
весняно-літній період - з 10:00 по 18:00
осінньо-зимовий період - з 9:00 по 17:00
вхід 35 грн. (30.04.2017)

Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького
актуальну ціну вхідних квитків та час роботи можна подивитись на сайті
www.zkmuseum.com