Пікнік на узбіччі: через покинуту базу ППО до Суворовського джерела.

 Цю одноденну прогулянку з міні-пікніком організували хлопці з секції скелелазіння ХПІ Паша та Сергій. Вони всім своїм друзям та знайомим пропонували до них долучитися, але приєдналися тільки я та Сашко.  Маршрут починається на платформі Есхар і, проходячи через покинуту базу ППО, Руду криницю та смт Есхар, закінчується на платформі  Дачі.

 Електричка до платформи Есхар (не плутати з однойменним селищем) відправилась зі станції Лосєве-2 о 9:12 і рівно о десятій вона прибула на платформу Есхар. Поки ми налаштовуємо своє спорядження снігопад трохи вщухає і ми вирушаємо. Проходимо через селище Поди з населенням усього 66 осіб. Селище маленьке, а сміття там сортують краще ніж у Харкові. Ми теж долучаємось до процесу сортування.

Паша за чисте довкілля!

Швидко, минаючи маленьке селище, ідемо у бік Старої Покровки. Шлях туди йде гарною автомобільною дорогою повз озеро Подовське та поля. Не зважаючи на ранок суботи, рух пожвавлений і нам повсякчас доводиться поступатися дорогою автомобілям. Нарешті доходимо до моста через річку Уди, переходимо його і опиняємось у Старій Покровці.

Річка Уди.

Міст у Стару Покровку.

  У селищі ще залишились старі хати мазанки, на жаль більшість з них давно покинуті. Одну з таких хат охороняє вівчарка.

Охоронець старої мазанки.

Остання садиба селища.

 Проминувши останнє подвір'я селища, звертаємо ліворуч і узбіччям лісу доходимо до садиби лісничого. Там нас зустрічає дзявканням маленький песик-дзвоник. Не спиняючись цявкав він на нас доти, доки ми не минули воріт садиби, аж потім побіг за нами слідом, вже приязно вимахуючи хвостом.

Песик-дзвоник.

 Далі йдемо через ліс гарно наїждженою дорогою. На жаль цю дорогу наїздили браконьєри, які перетворюють вікові дуби на вугілля. Їх пічки розташовані на закинутій базі ППО. На цю базу ми і прямуємо.

Браконьєрська вирубка.

 Звертаємо з наїждженої дороги і йдемо навпростець до будівель бази. Під глибоким снігом дороги не видно і ми йдемо за азимутом.

Нарешті виходимо до одного зі сховищ ракет С-200. Побудована за часів холодної війни, колись секретна база 148-ї зенітної ракетної бригади (в/ч 44397), була закрита у двотисячних роках. Наразі будівлі бази стоять напівзруйновані. Виною цьому є мешканці найближчих сіл, які винесли майже весь метал і розібрали цегляні стіни. Найкраще збереглися бетонні ангари ракетних сховищ.

Сховище ракет С-200 Вега.

 У одному з цих ангарів ми влаштовуємо невеликий обід-чаювання. Смачно поївши вирішуємо ще трохи пороздивлятися військову частину.

Навантажувальний майданчик.

 Пройшовши навантажувальний майданчик, звертаємо у ліс. Наступна запланована зупинка - Руде або, як його ще називають, Суворівське джерело. Йдеться важко - свіжовипавший вологий сніг місцями нам по коліно, а у деяких місцях, під снігом, сховані підступні ями. Але нам щастить і невдовзі ми виходимо на колись протоптану стежку і, хоча її вже замело свіжим снігом, тепер йдеться значно легше.

 Для мене це знайомі місця: кілька тижнів тому я тут проходила з друзями у дводенному поході від Будинку Відпочинку до Есхара. Тоді ми звернули з дороги і пішли у бік річки звірячими стежками, через густвину молодняку. Цього разу ми звертаємо зі стежини ближче до Мохнача, і навпростець йдемо до джерела. Долаємо крутий спуск і ось ми біля джерела.

 Вода у джерелі має цілющі для очей властивості. Через великий вміст заліза у воді жолоби, по яким вона тече, і довколишня земля мають рудий колір. Звідси і назва - Руде джерело. З альтернативною назвою Суворовське не все так просто. За легендою Суворов вів своє військо повз джерело і його солдати вилікували хворі очі за допомогою цілющої води... Але, за ствердженням істориків, Суворов ніколи не бував у наших краях, тож звідки взялась ця назва не відомо.

 Дорога від Есхара до джерела розчищена і можна легко іти, милуючись вигинами Сіверського Донця.

 Ось ми і наблизились до запланованого місця пікніку - Партизанської галявини. Знаходимо затишне місце і розкладаємо невеличке багаття, його якраз вистачить на приготування глінтвейну та смаження ковбасок. Ми заздалегідь домовились, що кожен візьме по декілька сардельок або ковбасок, тож тепер у нас було справжнє гастрономічне різноманіття, лишалося тільки дочекатися готовності страв.

 Насолоджуючись смачною вечерею, ми майже забуваємо, що нам ще треба встигнути на шестигодинну електричку. Доводиться йти по слизькій дорозі на максимально можливій для нас швидкості. До останнього ми не певні, що встигнемо, тож біжимо не спиняючись. Забігаємо на платформу і бачимо, що люди на платформі є - значить встигли! За дві хвилини прибула наша електричка. Щасливі, що не доведеться чекати наступної, яка аж об одинадцятій, або сподіватись на чугуївський автобус, ми, нарешті, дозволяємо собі розслабитись і випити зварений на багатті чай із вафлями. Втомлені, але задоволені чудовою прогулянкою, ми повернулися до Харкова.

Трек та профіль висот.

Розклад електричок дивимось тут.